БАМБУКОВИЙ СОНЕТ
(з Нікітського ботанічного саду)
Ну, як тобі в чужих краях, бамбуче?
Ще сниться рідне літечко пекуче?
Чому не по півметра за добу
ти виростаєш, тішачи юрбу?
Й чом не вступив звитяжно в боротьбу
з неволею та зносиш, як клятьбу,
на чужині усі життєві бучі?
Невже вони для тебе не гнітючі?
“Автографи” на стеблах — наче шрами.
О, як вони болять, мабуть, ночами!
Зате води принаймні тут доволі.
Аби не згинути в оцій нерідній хаті,
що залишилося? Одне хіба — звикати.
А там — що буде. Вічний жереб долі.
***
© Марина Павленко. Всі права застережені.