ДУБОВИЙ СОНЕТ
О дубе, князю пущ…
Б.-І. Антонич.
“Терен співає”
Серед платанів, пальм та кипарисів
таки добряче заблукали в горах.
Поміж кущів, як поміж гострих списів,
ми продирались, звихрюючи порох.
Ось кози — наче гурт хмаринок висів.
Рятунок — з пастухом переговори!
Та тільки пес, рудий, мов родич лисів,
пас череду. О клопіт нам, о горе!..
Наразі — лавочка. Знеможено присіли —
перевести б хоч віддих. Буйним чубом
віта нас дерево, натомлених, безсилих.
Поглянь, поглянь: ми ж сидимо під… дубом!
Такий і в нас росте біля порога!
… Не стало втоми. І знайшлась дорога.
***
© Марина Павленко. Всі права застережені.