Марина ПАВЛЕНКО

АДАМОВІ МІЦКЕВИЧУ

Я так напружив слух,
що вчув би в цій землі
І голос із Литви.
— Вперед! Ніхто не кличе.

А. Міцкевич.
“Кримські сонети”

За Вами я і свій звіряла Крим.
Могуть сонетів Ваших осяйних
порівнювала з каменем стрімким
вершин Чуфут-Кале. Побіля них

зійшла в Бахчисарай шляхом крутим
і, вірячи, що слід Ваш там не стих,
відстала від екскурсії. Сумним
був ханський цвинтар, повен дум гірких.

На мармурі, прикритому плющем,
мені сльозина Ваша забриніла,
моя душа озвалася плачем,

і ми удвох заплакали. Боліли
нам не могили навіть, не руїни.
Як Ви — Литви, не чула я — Вкраїни…

***

© Марина Павленко. Всі права застережені.