* * *
Я почала розуміти
музику гір,
тільки коли метр за метром
піднімалася вище й вище.
Наслухала її
в кожнім камінчику,
що зривався
з-під моїх ніг,
у кожнім потічкові,
що видзвонював
з-під моїх вух,
та так до кінця й не збагнула
музику гір.
Я почала добачати
барву гір,
тільки коли метр за метром
піднімалася вище й вище.
Спостерігала її
в кожній хмарині,
що пропливала
внизу піді мною,
в кожній билині,
що зеленіла
з-під снігу,
та так до кінця й не добачила
барву гір.
Я почала відчувати
таємницю гір,
тільки коли метр за метром
піднімалася вище й вище.
Вивчала її
в кожнім камінчикові,
що губився в ущелинах,
в кожнім слідку минулого,
що на віки скам’янів
у черепашках.
Та так до кінця й не відчула
таємницю гір.
А тим часом найменша травинка
(я ім’я хоч спиталась у неї?),
а тим часом найменший потічок
(чи віталась я з ним уранці?)
і навіть найменший камінчик
(він упав не від мене в провалля?)
про гори відали більше.
***
© Марина Павленко. Всі права застережені.