НА ПЛЕНЕРІ
Ми вибрались до парку на пленер —
щоб хоч на трохи спекатися буднів.
Розклалися з мольбертами, й тепер
пейзаж для нас був і з людьми безлюдним.
Яскравих барв іще ніхто не стер.
Аж тут товаришка: “До чого нудно
без щастя жити: все не те, не те!
Чи це вже я така, немов приблудна?..”
Ну, що скажу у відповідь на біль?
Лиш смутку до пейзажу мимовіль
домішую. Малюю небо, хмари
дерев гурточок, з лебедями став…
Але один із лебедів — без пари.
… Не стримався пейзаж. І заридав.
***
© Марина Павленко. Всі права застережені.