ОСТРІВ КОХАННЯ
Кохання. Слово це в сонет уклинь —
і вже він зацвіте, запахне раптом
(так крапелька лаванди чи полин
усю одежу сповнять ароматом).
А тут же — острів! Човнику мій,
плинь,
аби мені хутчій на ньому стати!
… І опиняюсь між смутних ялин
під павільйоном у рожевих латах.
Як порожньо! Ставок блищить крізь віти
зябою. Ну, куди себе тут діти?
Он ще якихось двоє нудять світом.
Ні-ні, тікати звідсіля чимдуж!
Чи то кохання так належить
розуміти?
Чи я на острові Самотніх Душ?
***
© Марина Павленко. Всі права застережені.