СОНЦЕ
Молоді сходи сонця
виткнулися з горизонту:
рожеві, гарячі, гострі!
Ні, ще не час,
ще не час,
ще не час!
Ще ж на сонце — тільки засіяно,
ще ж не повністю ніч доспівано,
ще ж вона скоком-прискоком
круг оселі походжає боком:
як потрапить їй на очі
пагін сонця — розтолочить!
Свіжий пуп’янок сонця
розпустився на обрії:
червоний, палкий, нектарний!
Ні, ще не час,
ще не час,
ще не час!
Ще ж бо небо не попорано,
ще ж бо темряву не прогнано,
ще ж і місяця світанок
не підсмажив на сніданок:
вгледить із-за перелазу
квітку сонця — зірве зразу!
Туга зав’язь сонця
гойднулась над хатою:
зелена, весела, дзвінка!
Ні, ще не час,
ще не час!
ще не час!
Ще тумани ходять з лірами,
ще стежки й дороги в сірому,
ще о цій порі над яром
попасає ранок хмари:
як зелепуху примітить —
більше сонце не засвітить!
Стигле яблуко сонця (Ой, ще не час!..)
заусміхалося з неба: (Ще не час!..)
золоте, соковите, ніжне! (Ще ж не час!..)
Ні, ще не час,
ще не час,
ще не час!
Ще в садку лиш тиша нипає,
ще листки росою всипано,
ще ж і дневі щось не дниться, —
певне, сон цікавий сниться!
Та побачить сонця плід, —
бігме, струсить на обід!
А вже яблуко сонця
до столу вечора котиться,
а вже на стіл вечора
сутінь обрусом стелеться.
— Тут, — каже, — ваше не мелеться,
бо завтра нас тисяча вродиться!
— Я, — каже, — перш, ніж піти,
засію усі світи!
…Хоч сонце у вечір і впало,
а світла менше не стало.
Менше не стало
світла —
соняшники
розквітли!
***
© Марина Павленко. Всі права застережені.