ЧЕРНІВЦІ
Моє безнадійне кохання,
кохання з першого погляду,
з першого кроку,
з першої вулички!
Ви зовсім не чорні, мої Чернівці,
і зовсім ще юні — годинник на вежі
вибиває всього тільки восьме століття!
Ви пригостили мене
тінню зеленого парку,
таїною своїх кам’яниць
та крильми вітряків,
ви не пожаліли для мене
цілого дня —
подаруйте ще й вечір!..
Ах Чернівці,
мені час уже їхати,
я ж не можу на Вас надивитися,
я не можу од Вас одірватись
і не можу сказати: “Ну, все…”
Ви сідаєте в мій автобус,
ви зі мною їдете далі,
та коли приїжджаємо додому
й Ви сплигуєте з автобуса,
я, здивована, бачу,
що Ви — вже не Ви,
а — Умань,
місто сірих Твоїх очей
і лагідних рученят
моєї (нашої) доні…
***
© Марина Павленко. Всі права застережені.