* * *
Пеньок престарої липи
спостерігав не раз,
як ночами до цього смітника
в чорній шалі ажурних решіток
підходила тінь зруйнованого будиночка
(зруйнованого будиночка,
зруйнованого…).
Обережно, аби не замурзатись,
він цеглинки рідненькі розшукував
і плакав
різьбленими віконницями,
білоколонно
руки ламаючи:
“Я ж би ще жив та жив!..”
Але кукурікав світанок.
і він розчинявся
у млі вічности.
***
© Марина Павленко. Всі права застережені.