СКОВОРОДИНІВСЬКЕ
1
Захопившись філософією Сковороди,
ухопившись
за павутинку бабиного літа,
поспішаю із дому
прямо в Осінь —
Сад Божественних Барв,
прихопивши з собою
тільки окраєць білого зошита
і гостродзьобий олівець.
Десь там мене ловили
дочка й чоловік,
каструлі, сковорідки, віник
і пелюшки —
пелюстки буднів.
А я малювала
золоту благодать,
портрети листочків,
хмаринок, будинків…
Аж раптом світ мене — хап!
Повертайся: там донька,
чоловік і віник…
Та тепер мені
пелюшки буднів —
в пелюстках будуть.
бо я побувала:
пилинкою на Його ногах,
у Його бровах сивинкою
і Його сопілки ноткою —
мільйонною
с к о в о р о д и н к о ю.
2
Борсаючись у субстанціях буття
і відчуваючи,
як поспішно мудрішає
моя голова,
заповнюючись філософією серця,
я враз натикаюсь
на усмішку свого Оленятка.
Боже!
Та життя ж —
п р е к р а с н е!
Хоч фізично й важке,
та п р о с т е насправді!
І я тікаю
від концептів та символів
у затишну усмішку
в просторі й часі —
ось де щастя!!!
***
© Марина Павленко. Всі права застережені.