Леонід ПОЛТАВА

ПОЧАТОК БАБИНОГО ЯРУ
Поема

Розстріл німцями-гітлерівцями восени 1942 р. київської
футбольної дружини “Динамо” за перемогу над німецькою
командою — історична подія.

Чудовий Київ у дощі.
Хоч пахне динамітом,
Земля в зеленому плащі
Прогулюється світом.

Та задивляються згори
Хрещатика руїни
На звислі поруч прапори
Берліну й України.

І навіть Лаврі невтямки,
Чому вони при боці?
Хто переплутав тут віки
У сорок першім році?

Володимире Хрестителю,
Змилосердься, наш Покровителю!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Підпільники несуть літературу:
«Не схилимо колін!»
А поруч тут чужа Комендатура
І вже удруге в Києві Берлін.

Підпільники несуть літературу:
«Бандера прийде, так як заповів»,—
А поруч тут чужа Комендатура
І так далеко, за дротами — Львів…

Будьонний літачком утік із бою,
Втекла Москва — а ми з полону у полон…
Лежить, як виразка, мов яма від набою,
Напіврозбитий Стадіон.

Весняний вітер ще жбурляє снами,
Тими, що сповнювались наяву,
Коли тут бились хлопці із «Динамо»
І забивали голи у Москву.

Обпечений, голодний, півзотлілий,
Не дивлячись на труп'ячих заброд,
Він вже підводився з червоної могили,
Його величність Пан-Народ,

І хлопці із «Динамо», чорновусі,
На поле вибігли… Степан перед веде,
Злітає м'яч!..
Ой, не одній Марусі
Сьогодні серце долу упаде…

Тренуються, вже й забивають голи,
Хоч ще далеко той, Останній Гол.
Полковник авто зупинив: Монголи.
А знають, що таке футбол?..

Підкочується авто до Степана.
Полковник: Гей, Іване!
Я Степан.
Скинь шапку! Мютце аб!
Гаразд, мій пане,
Та все таки, даруйте, я Степан,

Я капітан вкраїнської дружини.
(Весна, весна, а під ногами лід!).
Полковник взяв Степана у машину
Лиш м'яч за ним ще шугонув услід!

Знову Гамлет виходить на кін
По втоптаній київській суші:
Для чужинного хору знайшлись співаки.
Та ще буде земля
Викидать їх поколені душі,
Мов розколені люстра —
На смітники!

Гайвороння у Київ злітається степом.
Ця земля забагато знала орбіт.
Та приходить в столицю
Не Стецько, не Мазепа…—
До полковника ницо всміхається Штепа,
Пан редактор і він же —
Чистильник німецьких чобіт.

Як ішли коридорами в Комендатурі,
Розминулись обидва Штепа й Степан:
Той до Гітлера йшов, а той до Петлюри,
А над ними німецький аркан…

Штепа: — Не їж при полковнику!
— Що ж такого?
Пане Штепа, дивіться на власну біду…—
А у серці Степан щиро дякував Богу,
З'ївши львівську летючку отак, находу…

Полковник сів, не запросивши сісти.
Протер пенсне й звернувся до стіни:
— Ми знаємо, що Київ хоче їсти,
Але тепер — війна.

Сюди іде есесівська частина
На відпочинок. Даймо їм поклін:
Влаштуймо тут футбольний поєдинок
(І засміявся) — Київ і Берлін!..

Але, Іване, мусиш ти — програти
З німецькою командою в бою.
Це мій наказ. Харчі — або за ґрати
І там, динамівці, я вас згною!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Чудовий Київ у дощі.
Хоч пахне динамітом,
Земля в зеленому плащі
Прогулюється світом.

Каштани в Києві цвітуть,
Неначе свічі Божі
Підносить хтось у висоту
Небесному Вельможі.

Але земний вельможа тут
Вермахтівська ікона,
І гакенкройчики цвітуть
Тут навіть у вазонах,

І Штепа не встає з колін,
Не розгинає спини…
Розсівся гордо пан Берлін
В столиці України.

І вже по всьому краї
Жидів збирають,
А колгоспи лишають:
Та це ж сталіністи! Та це ж сатаністи!
«Ой, не сто літ, не двісті,
Як козак у неволі!..»
Чужі танки на рідному полі,
А в затінку Божої Лаври
Вже б'ють на сполох «Літаври!»…

На Стадіоні немає неону.
Есесівський полк на Стадіоні:
Німецька команда з танків на поле,
Вгодовані хлопці, звірі футболу!

Мало киян на Стадіоні.
Більше німців та ще ворони,
Ну, і додаток до матчу-програми
Українські хлопці з «Динамо».

Мовив Степан: — Їх наказ нам до с**ки,
Йдем, як буран, хлопці, в атаку.
Це не звичайна гра серед поля
Тут України рішається доля
Перехрестіться, хлопці, до Дніпра —
Пора!

Наче тевтон мечем,
Есес ударив м'ячем!
Та вирвав меча з-за хмар
Київський воротар.
Тримає міцно кордони
Київська оборона.
Злітають м'ячі над юрбою,
Немов фронтові набої.
Як бойові ракети
Виписує м'яч піруети!..
Добра, хлопці, робота
Гол за голом в німецькі ворота!

Полковник підвівсь на трибуні і зблід:
«Як може програти есесів частина?
Невже ж нам не так поводитись слід
У цій, невідомій для світу, країні?..».

У другому таймі — стягнулась опаска.
У другому таймі ще гірша поразка:
«Динамо» періщить м'яч головою,
Неначе у хлопцях прокинулись вої,
З давніх віків, з княжих віків…
І хто наплете вам найкращих вінків?..

Есесівці з Марни, есесівці з Райну
Вже тільки кричать: — О, свині! О, швайне! —
Степан у ту мить, як скінчалася гра,
Збив германа-воротаря,
Збив ударом м'яча германа з ніг!..
Есесівські змії скрутились до втечі!..

І в ту мить
Київ
Випростав плечі.
Розійшлись глядачі.
Київ знов у дощі.
Біля брами полковник
Зустрів «Динамо»
І, неначе вогонь з-за хмар —
На Степана упав удар:

— Швайне! Швайне! Як смів ти грати,
Коли знав, що мусиш програти?!
Ти забув, що тепер війна?.. —

Надбіг есесівський старшина,
Ввесь натягнений, мов пружина:

Всі в машину!
На вечерю! Не хочемо їсти.
Ви, прокляті, усі комуністи,

Всі у авто!!!
Навколо солдати,
Хоч-не-хоч, треба всідати…
І повезли їх до полону
З рідного Стадіону.

Чорна ніч і чорний дощ.
Зловороже шепчуть шини,
По підошвах чорних площ
Мчаться три автомашини.

У жалобі, у дощі
Лаври хилиться дзвіниця
І в зеленому плащі
В землю дивиться столиця.

Хмари в'яжуться в вузли,
Б'ють у бляхи і рому хмари —
Всю дружину повезли
Аж до Бабиного Яру.

Стали гордо хлопці в ряд,
Не зігнув Степанчик спини:
Як ударив автомат,
Крикнув: — Слава Україні!

— Слава! Слава!.. стих удар.
Вмерли в Слові Заповіту.
Так почався Бабин Яр
І кінчалась правда світу.

Острів Принца Едварда, Канада 6.10.1987 року
Подяка д-рові Василеві Ніньовському за надіслану англомовну документацію на цю тему.

____________________________________
Примітка "Поетики" — Цю поему не слід сприймати як буквальний опис історичних подій. "Матч смерти" відбувся 9 серпня 1942 року — тобто майже через рік після масового знищення євреїв у Бабиному Яру. Це був матч київської команди "Старт" (а не "Динамо"), створеної на базі хлібозаводу №1. У складі команди була частина гравців "Динамо", а також кілька гравців "Локомотиву". Команда брала участь у чемпіонаті на окупованій території. Суперником були не футболісти СС (і навіть не збірна німецького Люфтваффе, як дехто вважає), а команда німецьких зенітників "Флакельф". Невдовзі після наступного матчу з командою "Рух", футболістів "Старту" було заарештовано за звинуваченням у зв'язках з НКВС. Миколу Коротких, який близько 1932 р. був офіцером НКВС, гестапо закатувало до смерти. Решту десятеро футболістів було відправлено в концтабір на Сирці, поряд з Бабиним Яром. 24 лютого 1943 року, в "покарання" за якийсь партизанський напад, троїх найпопулярніших динамівців було розстріляно — Івана Кузьменка, Миколу Трусевича та Олексія Клименка. Микола Трусевич перед смертю крикнув "Красний спорт нє умрьот!". Шестеро футболістів (В.Балакін, М.Гончаренко, М.Мельников, М.Пустинін, В.Сухарєв, М.Свиридовський) в 1965 році отримали медалі "За бойові заслуги". Один учасник матчу — Павло Комаров — став повним колаборантом, а після війни опинився в Канаді. Список німецьких гравців невідомий, та й сама команда "Флакельф" заперечувала участь у матчі. Детальніше дивіться: Andy Dougan "Dynamo — Defending the Honour of Kiev", 2001, Fourth Estate, London.