* * *
Розвіює вітер дивні начерки на папірцях крил
Що котяться пустелею слів і пісків мов думки
Зустрічають яскраві коштовності битого шкла
Вітер тягне по небу птаху мов айседорин шалик
Шматує її біле пір’я липне до стегон
Груди закривавлені соком порічок
В очах тужлива розбещеність дикої кішки
Що не перший рік мандрує фантомами удаваних міст
З цвинтарями ілюзій
Й розритими могилами самогубців кохання…
***
© Світлана Поваляєва. Всі права застережені.