Світлана ПОВАЛЯЄВА

* * *

Слимак понівечений по піску повзе
Волочиться на ниточці позаду мушля —
Останній нерв, натятий мов струна,
Утримує фантом колишнього житла
На крилах хмар — мов череп — повний місяць
Сріблястий. перлистий на чорному вітрилі
Витягую зі стебел м’яти і кропиви жили
Й тенета зачаровані плету
На Кішку, Рибу, на Змію і Птаха
І головне — вполювати Мушлю
За нею прийде Звір і Риба і Змія,
Патах прилетить і вдариться об стіну
І хворобливий огортає жах
Коли увесь світ довкола мене
Тобою промовляє : у вогню
Твої легкі вуста й гарячі руки
Твій синій погляд капотить з дерев
Поривчасті хлоп’ячі жести вітру
І твоє шовковисте тіло у ріки
І серед трав блукає твій невловний запах…

***

© Світлана Поваляєва. Всі права застережені.