* * *
Якщо є дім. В якому не чекають
І з мушлі вчора вилетіла птаха
Полишили пустельні каракурти свої гнізда
Й осклів медузами похмурий берег моря
То це повернення в дзеркальну скриню часу
Розірвана завіса заростає
Загоюється мов глибока рана
І оживають звивини куліс
Поволі обливає рампу світло
Підлогу сцени осінь натирає медом
Навощує прозорим сонцем, змащує горіхом.
Розвішує усюди павутиння
Вином світанку обливає шиби
Дозріла і самотня горобина
Мов давній фоліант гортаю листя
З гравюрами ілюзій Дон Кіхота.
***
© Світлана Поваляєва. Всі права застережені.