* * *
Коли час дозріває і падає,
Мов горіх у дубленій шкірі,
Мало скалічити стулку
І вдертися до горіхового мозку.
Коли спокій викривлює простір
Так, що він починає мінитись
Мов вечірня вода чи листя
Мало перейти у своє відображення.
Стиглий місяць. Відбиток полум’я свічки
Викарбувані зорями малюнки і знаки
Мереживо м’яти мов хитромудра сітка
Поставлена на рибу місячного сяйва
Я танцюю у чорній сукні вітру
Неосяжній і мерехкій як небо
Мої ноги не чують землі під собою
Бо земля обережно несе твої кроки
Мов прибій підбиває їх піну до мене
На вуглинах танцюю й розбризкую піну
Так я створюю хмари дощі і морок
Що триматимуть цупко тебе в обіймах…
***
© Світлана Поваляєва. Всі права застережені.