* * *
…як добре, дорога моя,
що смерті не боюся я,
а ти про смерть не думаєш…
з Вінграновського
Вона сповзла повільно у гарячу воду
І випав в ту ж-таки гарячу воду
Недопалок з охлялих вуст
Вода була червона від блювоти
І рудуватою від крові
Сім розпуст
Сто п’ятдесят гріхів
І п’ять чеснот
Дванадцять яблук
І один безкрилий янгол
І кольору веселки двадцять сім скорбот
Було змальовано на тілі бумерангу
Смерть тулить свою сукню на вішак
Щоб голою зайти до неї у ванну
А вона думає що то сусід — мудак
Й на повну силу вивертає крани
І музика –бабах! І двері — грюк!
І клаць — гачок! Тамтами й барабани
Бо смерть — коли вода і музика — то глюк
Дим, пара, газ, комети хвіст, омана!
Розгвезьгана цигарка не доводить факт
Лесбійського зв’язку між нею й смертю
Вона доводить лише те, що був антракт
У п’єсі про кохання і безсмертя!
***
© Світлана Поваляєва. Всі права застережені.