* * *
Поступово зникає прозоре фіалкове світло
Медове льодяниковохризопразове
Настають попелясті сутінки
І тебе уникає погляд
Полохливої жінки з тіста
З терносливами німих очей
Розсипаються надто реальні люди
З крейди, мушель, піску, вапна і бетону —
Шаблонні череп’яні споруди
Що трапляються, немов під гіпнозом на заклик твого лона
Зайві, порожні, не ті, себто, не той, що треба —
До нестями, до нестерпної конвульсії вилиць
Переможна мелодія обіцяє півцарства, коня і принца
Як винагороду за світле оскліле терпіння
Як винагороду за тимчасове повернення
До свого схематичного дому,
Де сюреалістичні таргани
Допомагають забути нестерпний шторм
Чужих парфумів і штучного сміху
Крещендо галюцинацій. Які череп’яні люди
Вважають за єдину реальність —
Заспокійливий світ шаблонів
Простір, створений з бетону і мушель,
З вітром у випадків порожнинах
Що сюрчить, мов переможна мелодія блюзу
Про єдину реальність — твоє шовковисте тіло…
***
© Світлана Поваляєва. Всі права застережені.