* * *
Жили були скляні книжки
Крізь сторінки простежувався килим
Строкатий і фрагмент роялю на вікні
Без штор і ще якісь предмети
У викривленні білих перспектив
І двох німих свічок мімозних плямах
До скла налипли посмішки вампірів
Ворони, сніг і світло ліхтарів
У пишній залі холодно і тихо
Сумний тарган трибуною мандрує
Всі мікрофони — імпотенти, той, що на трибуні —
Не є щасливим винятком… всі слухають мої скляні вірші
Я бачу як повільно скліє мозок
У кожного в нетопленій цій залі
Я маю закурити аби якось
Розворушити ці осклілі очі…
***
© Світлана Поваляєва. Всі права застережені.