* * *
Ніжна пустельна квітка
Шовк чоловіка, який прокидається
Ранок розплутує вовняну нитку
З клубку червоного сонця, і грається
Дим, мов звірятко, із соняшним променем
Ніжна пелюстка річкою рушила
До водоспаду, за голими кронами
День голомозий у просторі зрушила
Тиха свідомість прозорої дівчини
Свічка — мов янголом німб тут покинутий
Воском кужеленню диму освідчена
Я прокидаюся — поруч розкинутий
Ніби пас’янс, — божевілля медвяне
Сонце солоне, демон шовковий
Тихе безсоння вологе і тьмяне
І не знайти для тепла цього слова!
Грудень '98р.
© Світлана Поваляєва. Всі права застережені.