Світлана ПОВАЛЯЄВА

* * *

Властивість старих шаруватих шпалер — пропускати простір
Фільтрувати, всотувати, випускати назад
На тлі пустелі лишаються обгризені кістяки химер, — до них ходять в гості
Грифи, грифони, койоти, тапіри, вомбати, — у місячний сад
Липких шаруватих марень, на травах настояних і на морській воді
Не вперше мене по шпалерах розгвезьгано — подушка в крові
Кров стікає навіть з ран щойнозагоєних — що скажеш ти на суді?
Коли вісім янголів, підперезаних шибеницями зійдуться у твоїй голові?
Всі молитви — пусте
Квітка щороку цвіте
Вона ж-бо з багаторічних
Сльози зі статуй античних
Вичавить перша гроза
Як легко втрачати віру!
Важче тече сльоза
Марно складати офіру
Всі ритуали позаду
Скло — тільки скло прозоре
В кишені сюрчить цикада
Про перманентне море
В бетоні свідомості… Тихо!
Хтось грає у темній брамі
Хтось оранджаз… вибріхуй
Тепер дикий ритм на там-тамі
Волосся та нігті відчутно
Крізь плоть продираються швидко
Від оранджазу лютні
Дощ. Темрява. Боляче. Гидко.

***

© Світлана Поваляєва. Всі права застережені.