СОН ЛІТНЬОЇ НОЧІ
(диптих)
І
Літо м’яке, наче руки коханого.
Вітер цілує оголені плечі.
Зірка всміхнеться бажанням загаданим
І спалахне, закотившись у вечір.
Ніч обернеться премудрою тайною,
Грона достиглих туманів колишучи.
Єва блукає, збираючи яблука.
Юний Адам їй присвячує вірші.
ІІ
Серпнева ніч сховалася у тишу,
І вітерець здивований затих.
І м’яко усміхається Всевишній,
Простивши яблукам їх первородний гріх.
Старий цвіркун зове у серенади
Достиглих трав настояні меди.
А яблука далеким зорям заздрять
І важко гупають у зоряні сліди.
***
© Наталка Позняк. Всі права застережені.