* * *
Вмирає листя, повернувши спрагу
Прозорих душ осіннім небесам.
Надворі осінь. Певно — осінь Мага,
Що з Вічністю лишає сам на сам.
Та раптом, всі порушивши закони,
Любов забута в серці проросте.
І сиві мавки принесуть в долонях
Живий вогонь загублених пустель.
Торкнись його незнаного причастя,
Збудивши в небесах далекий згук.
І дощ сліпий мелодією щастя
Із хмар осінніх упаде до рук.
***
© Наталка Позняк. Всі права застережені.