Наталка ПОЗНЯК

* * *

Я хочу дарувати людям радість.
Коли захочу і кому захочу.
Я хочу сонцю щиро посміхатись
І зорі з неба рвати опівночі,

Ховаючи за пазуху, як вишні,
Що червнем проступають біля серця.
Минуле, сьогодення і колишнє —
Космічна кров, що у тобі сміється.

І ти летиш у небо, наче вітер.
Це просто, коли крила за плечима.
Коли умієш жити. Просто жити,
Усі зірвавши маски і личини.

А знаєш, і на щастя буде мода.
Її колись благословить Всевишній.
І ти відчуєш дивний смак свободи,
Що на вустах проступить соком вишні.

***

© Наталка Позняк. Всі права застережені.