* * *
Ми з тобою пізно зустрілись.
Промінь сонця зродився й зник.
— Запізнилася, запізнилась! —
Обірвався у серці крик.
Видно, долею так призначено.
Ти не мій, і гадать не слід.
І змовчало кохання страчене,
Коли серце заповнив лід.
Я тебе не торкнуся й поглядом,
Відболіла пісне моя.
Я вже звикла ночами довгими
Бути вдвох: самота і я.
Не дивись так пильно, не треба,
Не питай про мою печаль.
… Тільки світлий спогад про тебе
Я шукаю в чужих очах.
***
© Наталка Позняк. Всі права застережені.