Наталка ПОЗНЯК

* * *

Ми з тобою пізно зустрілись.
Промінь сонця зродився й зник.
— Запізнилася, запізнилась! —
Обірвався у серці крик.

Видно, долею так призначено.
Ти не мій, і гадать не слід.
І змовчало кохання страчене,
Коли серце заповнив лід.

Я тебе не торкнуся й поглядом,
Відболіла пісне моя.
Я вже звикла ночами довгими
Бути вдвох: самота і я.

Не дивись так пильно, не треба,
Не питай про мою печаль.
… Тільки світлий спогад про тебе
Я шукаю в чужих очах.

***

© Наталка Позняк. Всі права застережені.