* * *
Я стомилась, стомилась, сто,
Двісті, триста кроків самотності.
Вітер з гілки зірве листок,
Той у вирій калюжний скотиться.
А на серці ідуть дощі,
У тумані згасає сила.
Маска посмішки — наче щит
На могилі, де тліють крила.
***
© Наталка Позняк. Всі права застережені.