МАВКА
Стернею переколота душа,
І крапле кров з порізаного пальця.
Той, Що В Скалі Сидить, блука в дощах,
В Кохання ж очі інеєм іскряться.
Була весна. Невже вона була,
Ця божевіллям виплекана мука?
І квітка папороті дивно так цвіла
Для двох сердець, повінчаних у звуках.
Була любов. Колись була любов.
Скидає ліс свої багряні шати.
Завиє Вовкулака між дібров,
А ти схилилась долю дожинати.
Жни, Мавко, жни. Твій світлий оберіг —
Коханням перевите перевесло.
Ще білий світ сповиє білий сніг.
Та спахне сопілка — й ти воскреснеш.
***
© Наталка Позняк. Всі права застережені.