* * *
Вітру пронизливий погляд,
Наче учора — зима.
З мертвого тіла безодні
Скрапує тиша німа.
Зорі промерзли до нитки,
Не доторкнися — впадуть.
Тіні дерев, наче свідки,
Вічності вказують путь.
Чорна хурделиця ночі
Знов павутиння пряде.
Неба напитися хочу,
Щоб повернутись у день.
Цокіт копит по бетону
Тоне в ранковій росі.
За невмолимим законом
Ми повертаємось. Всі.
***
© Наталка Позняк. Всі права застережені.