Наталка ПОЗНЯК

* * *

Вітру пронизливий погляд,
Наче учора — зима.
З мертвого тіла безодні
Скрапує тиша німа.

Зорі промерзли до нитки,
Не доторкнися — впадуть.
Тіні дерев, наче свідки,
Вічності вказують путь.

Чорна хурделиця ночі
Знов павутиння пряде.
Неба напитися хочу,
Щоб повернутись у день.

Цокіт копит по бетону
Тоне в ранковій росі.
За невмолимим законом
Ми повертаємось. Всі.

***

© Наталка Позняк. Всі права застережені.