Наталка ПОЗНЯК

* * *

Свіжовипраний ранок
розвісив свої кольори
На листочках верби,
ледь збентежених променем світлим.
Ти молитву прадавню
на гілці верби повтори,
Щоб воскресла всесильна любов,
що панує над світом.

Все повториться знову:
і Він в’їде у Єрусалим,
І кричатимуть люди: “Осанна”,
і слатимуть квіти.
Тільки натовпу вірність примарна,
мов ранішній дим.
Що поробиш, коли навіть учні —
і ті іще діти.

Все повториться вкотре:
гора і на ній три хрести.
Право вибрать дорогу,
єдину із болю і вітру.
Буде важко Йому,
але мусить той хрест донести,
За людей, за малих,
тих, які Йому й досі не вірять.

Буде спито до дна
келих мужності і гіркоти,
Смертю смерть подолавши,
життя піднесеться з розп’яття…
Наче вогник ясний,
що здолає полон самоти,
Ніжна гілка вербова
горить у малих рученятах.

***

© Наталка Позняк. Всі права застережені.