Віхта САД

ТОБІ НЕ ВЕРНУТИСЬ НІКОЛИ

ти зіркою згаслою
спотикаюся п’яними небосхилами
уже вистигла
отже тебе немає
хоч сяєво росяне ще дрижить
промінням зникаючої розгубленості

я торкаюся пальцями тремтячими
твоїх губ що вуста у вуста ніколи
але їх вже немає

уже тане світла щока і узбрів’я
кришиться вишураною яєчною шкаралупою
тиньком крейдяним на пучках

і оси іскор із кіс шипшинових
осипаються всохлі та пустотілі
а волосся струною в спіраль уривається
аж голова обертом
аж дзвенить у вухах
твоєю безтямною порожнечею

навіть голосу не зосталося
шелестливого затінку
розхлюпу тонколезого

навіть смолки зів’ялої
між сторінок твоїх долонь
що по них долю відчитувала

намагаюсь схопити тебе щезаючу
та вже й погляд випарувався
і рибини очей д’горічерева

вимулом мертвої річки тхнуть
де на дні її русла змілілого
рубцюється західне небо

а берегівки розчерком крил
письмена чорно-білі викроснують
блискавками натщесерце
ти що клейкою грозою в сліпучих тополях
і м'ятою серед торфища
хоч запахом не зникай

стіп твоїх припадаючи гублюся
бо й пряжки сандаль уже не бряжчать
і лиштви не чуть як полощеться
об трави високі чи шпиці блисливі
коліс роверових
ТОБІ НЕ ВЕРНУТИСЬ НІКОЛИ

***

Джерело: Маріанна Кіяновська.