Віхта САД

ЦАРА

цей край починається краєм обміжка усього
що ти осягнути удатен і пам’ять
довго ще не наважується дати календаря перетнути
почувши та вже не збагнувши останнього амінь
коли між сторінок старих запилюжених фоліантів
євангелей срібних альбомів із графікою глосаріїв
прозорий і збляклий зісковзує шелест тіней
засушених німф кентурії кінії і кентаврії
три грації кружеляють данцем як скруха німо
усохлих суцвіть волотей бростей і стебел не плутаючи
мов шифонове невагоме світло крізь танцівниць перейшовши
висоталося і огорнуло туманом безгучним їх
фужери, чиї склепіння і вінця німбові не дзвонять уже
скрапленою позліткою меду гіркого останнього літа
роблять стрімкі і запаморочливі фуете
непогамовну жагу існування віддаючи на поталу вітру
dolce vitae навіть коли проминальною смирною
гайнете безслідно джмелів не зазнавши в
цнотливій невинності
прілим сіном пелюст ваших що тональність індиго і фрез
пахнуть осінь фосгенна і повіви вічності…ефіром устяж кругом-цугом за
квітами
шурхнуть аркуші пізніх
епістол любовних цидулок здоровлень
невідісланих і слідом
світлина кінця цього тисячоліття тестамент
кілька цифр телефонних недописані строфи з
розломом цезури
целулоїдні прозірки австріяцькі ще мали Горган
де зірвав ти колись кентаврію кінію і кентурію
колись тягне риму аби озирнувся чи помолився
тобі не уникнути хоч як намагався пручавсь не хотів
її наказового імперативу рівно ж не втримати
лину злинялих дощенту днів
не зупинити піке посталого Дантові виру…
ні окликнути їх ані підхопити не в змозі
вислизають бринінням перги переліткових крил
і скоцюблих порожніх ос
звуком тошним за зимну пронизливу просинь
бо немов би від леза по склу шкірою йде мороз
залишає повітря його щільність і здатність до коливання
упливають в розріджений вирій
майори
волошка
золототисячник
у жорсткім опроміненні Бога
силуети спалахують нереальними
письменами що нами для нього писані

***

Джерело: Маріанна Кіяновська.