Віхта САД

* * *

В кімнаті, де вполудне прохолода,
Бурштинна тиша черешневим клеєм
Загусла на убогім вмеблюванні,
У глинянім горнятку з темним чаєм,
В дзигарику латуннім попід склом.
Лиш паперові янголи тріпочуть,
За ниточку прип’яті до одвірка,
Розвіюючи пахощі гвоздики,
Помічної від вроків та пристріту,
З пучка сухого, встромленого в сволок.
А дзеркалом — рукою не сягнути!
Зрина світлина цісарівень,
Що з них тобі розовано останню,
В’юнку сріблясту рибку, яку ймити
Чи ж ти потрапиш, співче подорожній?
Насаханий раз-по-раз вішим знаком,
Відчитуєш на біленій стіні
Химерні письмена: слід вогкості і тліну,
З яких минущість часу тінь сотає
І пророста незглибний схлюпіт.
По сю зорю, сон перла в смерклім раї,
По перстень свій пірнеш і вороття не буде.
Хоч стільки вже віків розлучені навзаєм.
Криничним страхом терпнуть стисло груди,
І промінь гасне, мов струну хто попускає…

***

Джерело: Маріанна Кіяновська.