Іван-В’ячеслав СЕРГІЄНКО

* * *

Котилось яблуко по ринві —
ще мить — впаде
і одійде пора, на павутинні
блакить обірвана тіка і
зорі розкрада.
А яблуко котилось ринвою —
понадтривожне відчуття —
передчуття.
Журбою сивою —
прийшла: з лиця сльозою
причиста пам’ять —
одверта обличчя…
— Чого ж ти, люба?
Се ж не вічно,
ми стрінемось…
Та ринва яблуко зроня
там, де в дiжі вода —
блакитні бризки
вибухають скалками у очі…
Чого ж я?!
…Зачалася осінь.

***

© Іван-В’ячеслав Сергієнко. Всі права застережені.