СПОКІЙ УВ ОЧАХ
Ти знову зустрічаєш мов з походу…
Залізні мчать комоні наскрізьстеп.
І от ми на траві, і знов сховався погляд
у мареві від альфи до омеґ.
Чий дух загравсь у піжмурки свободи
і янгол в темнім лісі заблукав?
А вже стрічай собі нову пригоду —
“Бентежно світлий зір нарешті відпалав,
тепер з тобою ліпше, ліпше так…”
Тепер твій янгол не боїться вовка
і пір’ячко розгублене в світах —
навизбирати в подушки та шовком
позапинати…
…відбулoся, бачив дивне чудо?
Згасають очі і вщухає страх
дітнути надвосiч, але свободи —
тож радуйтеся, вишні, в небесах
смиренності недoторків моїх,
байдужості моїх непоцілунків,
й незaтишку спокoю ув очaх…
Ще янголи не перейшли пороги —
в кольчузі серце, під забралом гнів
й шаблi не пили ще води в діброві
свячeної. Ще світ не знає див.
І кров — допoки лише “калинова”.
***
© Іван-В’ячеслав Сергієнко. Всі права застережені.