* * *
Ну от і вже —
Блукає в дикім полі
Сонет липневих ласощів. Від них,
Не доторкнувшись, а й домислить гріх —
Тікає погляд.
І тихенько в осінь,
У вічний Київ — вічне прощавай…
І я не твій, рілля,
Не твій, земля, прощай,
стрункая юнко.
До насолоди — крок —
І вдсахнувсь
До обрію —
Мов серце лунить роки
Співаючи навпрочуд врізнобіч
Блакитні перегони-перекоти
Ну от і все
Блука у дикім полі
Сонет липневих ласощів моїх.
Не доторкнутись, а й домислить — гріх,
Тікає зір без віри і сваволі.
Київ 2000
© Іван-В’ячеслав Сергієнко. Всі права застережені.