* * *
Гілля у вікно зазирає,
І шиб діткається листя.
Ця тиша була раєм,
Та хтось у ній оселився.
І ходить, переступає,
Сорочкою світить з ночі…
А невгамовна пам’ять
Полотен білих доточить —
І згорне тишу в сувої…
Та раптом задзвонять лунко
Дощу холодного воїни
Стрілами срібних луків…
***
© Оксана Шалак. Всі права застережені.