ХОДА
Шкандибають гуртами між зір журавлі, й поодинці,
Попід зорями дико ридає самотня печаль.
Розтинають тіла, шаленіють у хмарах ординці,
Ніч прохромлює списом вогненний задавнений жаль.
Даленіють поля в мертвий морок зболілими копами,
І рясніють стернею миттєвості, дні і роки…
І бредемо у безвість, у ніч, у незнане — чи всоте? — ми;
Місяченько дарує нам срібло пророчо з тремкої руки.
***
© Ярослава Шекера. Всі права застережені.