Ярослава ШЕКЕРА

* * *

Весні не минути розпачу…

Ярослава Павличко

“Весні не минути розпачу”,
А осені — гіркоти.
Гойдаються свіжі розтини
На битих шляхах самоти.

В зимі та печаль забувається,
У літі — буяє зелом;
З весни ж бо розкрилено вабила,
Та в осінь стежки замело…

І стукає в шибку опівночі:
“До теплої хати пустіть!
Руками, у праці поспілими,
Я в душу наллю доброти!”

…Весні не уникнути розпачу,
Та осінь надбала краси —
І в’ються вітрилами босими
Ті смутки колишні у синь.

***

© Ярослава Шекера. Всі права застережені.