* * *
Спориш на стежці з батьківської хати
Приснився якось (наче й справді був!)…
…На поверсі заледве що двадцятім
Мій час дитинний зоряно прогув.
І часом спогади солодкої мандрівки —
В чуже весніння, в босі спориші —
Захлюпнуть хвилями, дощем чарівним,
Гукнуть: “Пірнай у марево — мерщій!..”
Пірну… Надовго? Поки збудить ранок,
Лукаво усміхнеться далина:
Спориш той біг квітчастими ярами,
Та весноньку мою не наздогнав.
***
© Ярослава Шекера. Всі права застережені.