Ярослава ШЕКЕРА

* * *

Мене гойдає
далека солов’їна колискова,
що прокльовується
крізь щільну пилюку часопростору;
вона лине до мене
з духмяних туманів
минулого віку,
сповита
любистком і м’ятою
з бабусиних рук.
І тоді
моя розгублена самота
незримо вливається
у світ
калинового,
волошкового,
сопілкового
розмаю.

***

© Ярослава Шекера. Всі права застережені.