* * *
В мою розлогу оселю
нарешті вкотилося сонце.
Розхристане шалапутом-вітром,
воно розвихрило прив’ялі думки,
забриніло моїми напруженими струнами,
спалахнуло новим полум’ям
із пригаслих жеврин надії —
і залишило мене віч-на-віч з собою…
А саме поспішило висмоктувати тугу
із закутків нахмарених душ.
***
© Ярослава Шекера. Всі права застережені.