СЛОВО
Неквапливе дум гортання,
некваплива тінь на стінах…
А може, ця мить — остання…
І смуток закрався знову…
Ви, думи мої осінні,
скажіть, не мовчіть настійно,
У чому моє спасіння?..
Шукаю спасіння в слові…
Звертаюся знову й знову
до тебе, а ти — в тумані
О, Слово, хистка осново
небесного і земного,
Куди ти, чому й навіщо
мене за собою маниш,
Думки маячні (чи віщі)
кидаєш мені під ноги?..
А я, щоб шукати спокій,
роботи роблю ремонтні,
Забув про азартний покер,
розлогу згубив дорогу.
О, Слово таке величне,
а може, і ти — самотнє?
Та мову про це не личить
вести Першослову-Богу…
Слова — то є грізний рокіт
в оманливій круговерті.
Що наше життя коротке? —
всього лиш танок зі смертю.
А може, і я у сонмі
всіх слів тихим словом стану,
Як злине життя (чи сон мій),
де вперше усе й востаннє…
Що можу сказати ще я
тобі, молодий рибаче?
Я так постарів душею,
та тільки кому це треба.
Нікого тепер не кличу,
тому що я Слово БАЧИВ,
І зрідка лише курличу,
яким же страшним є небо…
2002
© Микола Шошанні. Всі права застережені.