* * *
Небо птахи грудьми розрізують,
Світять душі дороговказами.
Очі стрічних — як телевізори:
Зараз там і мене показують.
Стигнуть води, беруться кригою,
Люди ходять до лісу вішаться.
Я до завтра, мабуть, оклигаю,
Я до завтра іще надишуся.
Розсипається вечір ватяний,
Білий сніг начорне залатано.
І антени висять розп’яттями,
А кого розіп’ято — не знати нам.
Всі дерева руками вимахують,
Не бояться упасти, вбитися.
І молитви горло розчахують,
Хоч і нікому вже молитися.
11:50
10.02.05
© Ірина Шувалова. Всі права застережені.