ПІД КАМ’ЯНЦЕМ
Десь дві дороги тінню загативши,
Ржавіє чорний дуб, немов пістоль.
У ньому нишком пишуть сірі миші
Зубасту правду їхніх вічних доль.
Доспіють вишні, і півні допіють —
Прозорий кінь не їстиме із рук.
А трави досі щуляться й пітніють,
Де танцював аркана Кармелюк…
***
© Роман Скиба. Всі права застережені.