* * *
Вона з’явилась із темнотою,
Ковзнула просинню по стіні
І запитала: “Ти знаєш, хто я?"
Звичайно, знаю. Та лиш у сні.
І запитала вона іще раз:
“А знаєш, хлопче, ким був ти сам?"
А був я звіром і жив в печерах,
І підкорявся лиш небесам.
Застигла пам’ять, неначе хвиля,
І скрипнув ясен в її піні…
І знов почув я, як звірі квилять
Чи то по комусь, чи по мені.
По вікнах небо текло багряне,
І я пішов на звіриний плач.
“Невже не віриш? Вернись, Романе…"
Звичайно, вірю. Але пробач…
***
© Роман Скиба. Всі права застережені.