ФРАНСУА
Струни такі холодні.
Свічі такі святі.
Знову в твоїй колоді —
Піки, але не ті.
Лічиш димчасті грані
Склянки, де тоне гном.
— Досить, панове й пані.
Ніч пізнається сном. —
Вперше фальшивить голос.
Вперше дрижить вікно.
Вперше чийсь чорний волос
Падає у вино.
Пси твої безпородні
Стогнуть у темноті…
— Годі, кошлаті, годі.
Свічі ж такі святі..
***
© Роман Скиба. Всі права застережені.