Роман СКИБА

ЕВТІБІДА, АБО ДВІ СТРІЛИ ДЛЯ ГРІШНИЦІ

А та перша стріла
її перса прошила.
Ти розсердься, Юпітере.
Кров’ю розсердься… —
Що забула земля,
Як сама согрішила,
Що не встигло дівчисько
Торкнутися серця…
Глянь, здригається степ.
Так останньо і біло.
Глянь, задиханий кінь
Розриває попруги…
І цілує Ереб
Закривавлене тіло.
І блискоче стріла,
Що уб’є її вдруге…

***

© Роман Скиба. Всі права застережені.