СТРАТА ХАРАКТЕРНИКА, АБО БАЛАДА ПРО ЯНИЧАРА
Старий-старий. Початку світу свідок.
Метнув на тебе іскру з-під брови…
— А дай, турчине, кобзу напослідок.
Дивися тільки — струни не порви…
Хотів подати, так юрба звеліла.
Султан дозволив, тільки — о Аллах! —
Струна найтонша в пальці заболіла.
І дека закровилася в руках.
Юрба сповзлась навколішки у коло.
Султан піднявся. Він мовчав і блід.
…Ти пригадав, що звуть тебе Микола.
І що тобі від роду двадцять літ.
Зробилась далеч надто голубою.
Зробились надто чорними орли…
— Ах, діду, заберіть мене з собою…
А дідо сиво мружиться: “Пішли”…
***
© Роман Скиба. Всі права застережені.