Йоганн Вольфґанґ фон ҐЕТЕ (в перекладі Романа Скиби (за Жуковським)

ЛІСОВИЙ ЦАР

Стукочуть копита і тлумлять полин —
То вершник спізнілий із сином малим.
Тремтячий хлопчисько припав до вітця.
А хаща — до неба. А шлях — без кінця.
Загострені віти, мов кігті сови.
— Татусю, там очі… Там цар лісовий!
У нього корона й густа борода…
— Та що ти? То тільки туман та вода.
— Я тут, озирнися до мене, малюк!
Я місячним шовком твій зір устелю.
Не бійся, лишайся в моїй стороні —
Для тебе палаци мої осяйні!
Тремтячий хлопчисько припав до вітця.
— Татусю, він щастя мені обіця.
— Та що ти, мій сину? Причулось тобі.
То вітер ворушить листки на вербі.
— До мене, мій пажу! Тут вічність і сміх.
Тут дочок прекрасних пізнаєш моїх.
Дивись, як літають, як в’ються вони…
Іди з ними, хлопче, у вільхові сни!
— Татусю, вогні. То він дочок склика…
І чорна гарячка трясе малюка.
— Та ні, все спокійно у темній ночі.
То блимають гниллю намоклі корчі.
— Змирися, дитино! Далеко твій дім.
Невільно чи вільно — а будеш моїм!
— Як дихати важко… Як страшно мені.
— Лишайся, лишайся в моїй стороні!
Наляканий вершник не скаче — летить.
І стогне дитина. І плащ лопотить.
Зажевріло небо. Скінчились ліси.
Холодний лежав на руках його син…

***

© Роман Скиба. Всі права застережені.