ВЕЗУВІЙ. СУТІНКИ
А Везувію сниться і досі,
Що він вибухає.
Він пітніє і стогне.
Важкий цей дитячий сон.
І драконячі крила
Шумлять над принишклим краєм,
І в драконячих ніздрях
Шипучий кипить мусон.
— Вже чорніє на Сході.
Вернись, моє Біле Місто.
Я лиш вижухла тінь
Від твоїх некамінних стін.
Та гуде моя кров,
Високосна й туга, як тісто,
І у мозку моєму
Шаліє верховний дзвін.
Над тобою століття
Давно вже не мають власти.
Ти зринаєш щоночі
І танеш, як перший сніг.
І тоді я реву,
І мій попіл не може впасти.
Покаяльний і теплий —
Упасти тобі до ніг.
***
© Роман Скиба. Всі права застережені.