* * *
По кривій, де сльоза протекла,
Проростає непрошений іній.
Не ікони — лише дзеркала,
Збережуть недовершеність ліній.
По той бік від святого лиця
Костеніють в горах динозаври.
Мокрий вітер сузір’я Стрільця
Б’ється серцем між стінами Лаври.
Озирнись. То не вітер, то дно —
Мох Аркади на кожному кроці…
Кинь свій камінь у мертве вікно,
Що відбите в Байкаловім оці.
Карі дзвони зіллються в басах,
І, поправши смарагдові надри, —
У проекції на небеса
Затріщать несповільнені кадри…
***
© Роман Скиба. Всі права застережені.